Батькам і не тільки...

Чи вміємо ми, дорослі, спілкуватися зі своїми дітьми?Етика у взаємостосунках з дітьми.

(За рекомендаціями соціального педагога Гадяцької спеціалізованої школи І- ІІІст. №4 Лисак Л.М.)

Не слід вирішувати за дитину, що робити, 

необхідно просто підвести її до свого рішення, рішення, 

лише у такий спосіб вона зможе   взяти           відповідальність за свої дії.

Виховувати – не значить говорити дітям гарні слова, наставляти і  повчати їх, а, насамперед, самому жити  по-людськи. Хто хоче виконувати свій обов’язок щодо дітей, залишити в них про себе добру пам’ять, той повинен почати виховання із самого себе.

Ціль виховання – сприяти  розвитку дитини, що відрізняється своєю мудрістю, самостійністю, любов’ю. Необхідно пам’ятати, що не можна дитину зробити людиною, а можна тільки цьому сприяти і не заважати, щоб він сам у собі виробив людину.

Англійський письменник Г.Честертон відзначив: ,,Діти не люблять слухати своїх батьків, проте охоче їх наслідують».

Що старші ми стаємо, то частіше помічаємо, що повторюємо слова, почуті в дитинстві від батьків. Уже давно помітили, що доросла людина у своїй сім’ї свідомо, а частіше мимоволі прагне реалізувати ту модель стосунків, яку засвоїла ще в дитячі роки.

   Між дітьми і батьками можуть виникати сварки і непорозуміння, конфлікти  через такі проблеми як поведінка, навчання. Так, діти час від часу привертають нашу увагу своєю ,, поганою поведінкою,,. Але чому?

 

Є різні мотиви поведінки дитини.

    Привертання уваги. Голодний хоче їсти, а дитина потребує уваги. Часто батьки, зайняті собою, не звертають уваги на дитину, якщо вона й заважає, але починають сварити чи карати, коли вона робить щось, що „заважає” батькам. У „недолюблених” дітей на рівні рефлексу може сформуватися стиль поведінки „хочеш уваги - роби щось погане”.

Тобто негативна поведінка дитини може мати причинами прагнення на себе звернути увагу дорослих.

  Влада. У житті відсутні приклади конструктивної  покори, а часто, навпаки, відбувається емансипація усіх від усього. З життя, кінофільмів діти часто засвоюють образи „крутого”, якому притаманні впевнена поведінка й агресивність. Крім того, існує мода на „сильну особистість”.

Отже, діти транслюють поведінку „ти мені нічого не зробиш” на дорослих.

Діти, які прагнуть виявити чи перевірити свою владу, можуть поводитися по-різному. Причина може бути будь-яка. Але мотив один: постійне бажання опиратися чужому впливу.

         „Активні владолюбці” йдуть на відверту конфронтацію з дорослими, кидаючи репліки чи зауваження, відмовляючись виконувати завдання чи вказівки батьків. „Пасивні владолюбці” - маніпулятори. „Щиро” дивляться вам у очі, вони говорятьсаме те, що ви хочете почути, але роблять те, що хочуть самі, придумуючи пригомшливі виправдання своїм діям.

Помста. ”Месник” намагається позбутися внутрішнього болю, якого завдав йому хтось інший, не обов’язково саме ви. Хоча інколи, внутрішній біль виникає у відповідь на якісь дії батьків, які дитина розцінює як прояв нелюбові, образи тощо.

„Месники” не просто роблять капості, а обирають те, що справить враження саме на певнену людину. Це спрацьовує. Для прикладу, якщо мама багато говорить про пристойний вигляд дівчинки, можна навмисне  одягнутися у такий костюмчик, глянувши на який, мати точно не залишиться байдужою.

Уникання невдач. Такий тип поведінки виникає, якщо дитина часто стикається з тим, що у неї нічого не виходить, не має нагоди пережити відчуття успіху. Вона навіть не розпочинає щось робити, бо боїться знову і знову пережити відчуття своєї повної нікчемності. З часом виникає захисна байдужість чи нудьга. (Найчастіше це стосується навчання чи домашніх справ). Можна говорити щось, сварити, карити, але дитина не змінює своєї поведінки. Вона не вірить у себе, не виправдовує будь-яких сподівань і тому захищається байдужістю чи нудьгою.

         З дітьми  необхідно розмовляти із самого початку їхнього життя. Відповідати на їхні нескіченні питання, пояснювати свої вчинки і вчинки дітей, обговорювоти події, що  трапилися. Розмова, роз’яснення і відповіді на дитячі питання – усе це вносить свій внесок у посилення позитивного аспекту відносин між батьками і дітьми. Це не означає, що батьки не можуть іноді сказати дитині що утомилися, що вони зайняті і не зможуть зараз говорити з ним. Однак важливо усвідомлювати переваги усного спілкування з дітьми. Батькам, що бажають, щоб підлітки поділилися з ними у важкі моменти життя своїми переживаннями, потрібно починати спілкування з дитиною, коли вона ще не вміє розмовляти.

         Отже, ми, дорослі – вчителі, батьки, можемо допомогти їм адаптуватися в нашому світі і зробити його досконалішим, багатшим, а можемо перешкодити, поставивши перепони у вигляді застарілих істин, уявлень, способу життя, цінностей і завдань. Перш ніж дозволити собі вчити  життя молоде покоління, нам варто глибоко замислитися і визнати, чи навчилися ми жити. Наскільки досконале наше життя, наскільки ми щасливі, здорові, успішні, наскільки навчилися розуміти, цінувати і берегти  один одного і світ, у  якому живемо? Наскільки ми знаємо і розуміємо себе? Хто ми, люди, і вчому сенс життя?

   Нам є що передати молодому поколінню.

          Наше майбутнє – це наші діти.  Діти, яких ми виховуємо й вчимо. Від того, як ми це робимо зараз, залежатиме наше особисте життя, життя наших дітей, країни і всього людства.

          Перш ніж виховувати дитину, побудьте у її „шкірі”.   Зрозумійте, що заважає вашій дитині, що обтяжує її й чим вона стурбована.

   Відчиніть двері у своє дитинство. Пригадайте, якими були ви. Звичайно, жили, чекаючи чудес. І головною потребою у вас була потреба у схваленні, любові, що вам могла замінити все. Тому не треба розчаровувати дитину. Не змушуйте її вимагати любові від вас, а дайте їй любов самі, не користуючись емоційним шантажем.

               Чого дитина найбільше потребує?

         Ніжності, любові, тепла, підтримки, розуміння, схвалення, турботи, похвали, усмішки!

           Вчинки дітей залежать від умов, які їм створили

-       Якщо діти живуть із критикою, вони вчаться засуджувати.

-       Якщо діти живуть із ворожістю, вони вчаться битися.

-       Якщо діти  живуть зі страхом, вони  вчаться боятися.

-       Якщо діти живуть у жалості, вони вчаться жаліти себе

-       Якщо діти живуть із глузуванням, вони вчаться бути боязкими.

-       Якщо діти живуть із заздрістю, вони вчаться розчаровуватися.

-       Якщо діти живуть із соромом, вони вчаться почуватися винними.

-       Якщо діти живуть у терпимості, вони вчаться бути терпимими.

-       Якщо діти живуть із заохоченням, вони вчаться бути довірливими.

-       Якщо діти живуть із похвалою, вони вчаться бути вдячними.

-       Якщо діти живуть із визнанням, вони вчаться любити.

-       Якщо діти живуть із схваленням, вони вчаться любити себе.

-       Якщо діти живуть із розумінням, вони вчаться бути цілеспрямованими.

-       Якщо діти  вчаться ділитися, вони вчаться бути  щедрими.

-       Якщо діти  живуть у чесності, вони вчаться бути правдивими.

-       Якщо діти  живуть у справедливості, вони вчаться бути справедливими

-       Якщо діти  живуть у доброті й увічливості, вони вчаться поважати.

-   Якщо діти  живуть у безпеці, вони вчаться вірити в себе й довіряти тим, хто поруч із ними.

- Якщо діти  живуть у товариськості, вони вчаться  розуміти , що світ прекрасний.

Десять кроків, щоб стати, ще кращими батьками

1.   Не вчіть того, із чим ви самі не знайомі. Для правильного виховання дитини потрібно знати її вікові особливості.

2.   Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе. Ваша мета - виростити її для життя серед людей.

3.   Довіряйте дитині. Пояснюйте, що вона робить краще, а що гірше. Залишайте за нею право на помилку, тоді дитина опанує вміння самостійно їх виправляти. Не змушуйте дитину реалізувати ваші несправджені мрії та ілюзії. Ви не знаєте, з якої ви стежки звернули, і чи існує вона взагалі. Звичайно ви можете - допомогти вибрати оптимальний для дитини варіант розвитку, але право вибору належить йому.

4.   Не ставтеся до дитини нешанобливо. Дитина має бути впевнена у своїх силах, тоді знеї виросте відповідальна особистість.

5.   Будьте терпимими. Ваша нетерпимість – ознака слабкості, показ вашої невпевненості в собі.

6.   Будьте послідовні у своїх вимогах, але пам’ятайте: успіх у вихованні досягається не покаранням, а сталістю обов’язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю й послідовністю.

7.   Піклуйтеся про те, щоб ваша дитина накопичувала досвід у спокійному темпі. Дозвольте їй відпочивати від розпоряджень, наказів, зауважень. Нехай вона вчиться розпоряджатися собою.

8.   Позбудьтеся висловів: „Роби, що я сказав”. Замініть цю вимогу на іншу: „Зроби це, тому що не зробити цього не можна, це принесе тобі користь”. Дитина має звикнути до того, що діяти потрібно не за наказом, а тому що це необхідно або потрібно комусь.

9.   Оцінюючи дитину, говоріть їй не тільки про те, чим ви особисто незадоволені, а й про те, що вас особисто тішить. Не порівнюйте її з сусідськими дітьми, однокласниками, друзями. Порівнюйте, якою вона була вчора і якою вона стала сьогодні. Це допоможе вам швидше опанувати правила батьківської мудрості.

10. Ніколи не кажіть, що вам ніколи виховувати свою дитину. Це те саме, що сказати: „Мені ніколи її любити”.

Правила покарання

• Покарання має викликати переживання, а не фізичний біль або образу.
• Покарання має бути корисним – не шкодити фізичному і психічному здоров’ю дитини.
• Не можна карати за підозрою – необхідно бути впевненим у тому, що дитина зробила те, у чому її звинувачують.
• Якщо є сумніви, краще не карати – необхідно бути впевненим у доцільності покарання.
• Одне покарання за кілька провин – якщо кілька поганих учинків скоєно одночасно, покарання має бути суворим, але тільки одне за всі вчинки одразу.
• Краще не карати, ніж карати із запізненням – не потрібно розділяти в часі провину й покарання.

Патріотичне виховання. Родинні традиції і свята

Протягом багатьох віків український народ створив традиції, які тільки притаманні українському народу.

Українська народна педагогіка традиційно охоплює такі важливі напрями виховання дітей, як трудове, моральне, інтелектуальне, фізичне й естетичне. Народ завжди турбувався про те, щоб дитина зростала здоровою фізично, засвоювала морально-етичні закони, ставала багатою духовно, оволодівала народною культурою, зростаючи палкими патріотами. Актуальність виховання на засадах народної педагогіки в процесі виховання зумовлена соціальною потребою сьогодення, тобто, відродження національної культури, збереження й збагачення неоціненних духовних скарбів народу.

Одним із перших, хто теоретично обґрунтував народне виховання, був Я.А.Коменський. У своїх працях він звертався до побуту, культури народу та його традицій виховання. В основі його принципів та ідеалів лежать народні педагогічні погляди.

Ідеям народної педагогіки, як важливому засобу виховання молодого покоління, надавав Г.С. Сковорода. У своїх притчах, байках, листах він говорив про природовідповідність виховання та радив звертатися до рідного слова, народної творчості, бо «правильне виховання полягає у природі самого народу».

Особливе місце в науково-педагогічній спадщині К.Д. Ушинського займала народна педагогіка, де він писав про важливість у навчально-виховному процесі пам'яток народної культури: «Виховання, створене самим народом і побудоване на народних засадах, має ту виховну силу, якої немає у найліпших системах, заснованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу».

Ідеями народної педагогіки переймалися і Т.Г. Шевченко, який добре знав побут і звичаї українського народу, і І.С. Нечуй-Левицький, який розглядав виховні проблеми як єдине ціле з етнічною педагогікою з формування національної самосвідомості, духовності: «Народні наші пісні, казки, приказки, колядки, козацькі думи, - все це в українського народу невичерпний, багатий скарб для навчання та виховання. І в школі для напутіння життя...».

Саме з дитинства закладаються основи духовності, яка розвивається протягом усього життя. Духовність - це категорія, яка розкриває людину, як істоту, яка глибоко вкорінена в культуру, є гуманною, моральною, із широкими пізнавальними інтересами.

Поняття "Традиції" походить від латинського traditio, що в перекладі означає - передача. Кожне покоління входить у життя через освіту, виховання, соціалізацію, самопізнання і самотворення індивідууму як особистості. Передусім, саме шляхом передачі соціального досвіду від старших до прийдешніх поколінь традиції забезпечують засвоєння найвищих національних, культурних і матеріальних, нагромаджених віками цінностей, норм, правил, ідеалів, відображають наступність соціального досвіду.

Виховуючи учнів на традиціях, прагнемо сформувати у молодого покоління вірність ідеалам побудови в Україні демократичної, правової держави, горде почуття належності до українського народу, стимулювати національне пробудження, відродити громадянське сумління і національний обов'язок. Доводимо глибинний зв'язок національного з духовністю особистості, інтелектуальною зрілістю і красою. У цьому полягає мета виховання молоді на національно-культурних традиціях українського народу.

Отже, національні традиції - це святиня певного народу, те, чим він користується в своїй життєдіяльності. В.О.Сухомлинський писав: "Душа не може жити без святині. Щось для людини стає дорогим і непорушним, невикорінним і незнищенним". Видатний педагог вдумливо говорить, що людська душа для нього, неначе родюче поле, на якому потрібно виростити пшеничний колос. "Не будеш орати землю й зрошувати її потом, запліднювати турботами і тривогами, - поле буде пустирем, а на пустирі виросте чортополох".

В.О.Сухомлинський впевнений, що вихователь є творцем людської душі, плугатарем і сіячем, він формує уявлення про щастя. Якщо йому не вдалося посіяти справді людське насіння щастя, то в душі може утвердитися інша святиня . Він називав народні традиції "живим, вічним джерелом педагогічної мудрості", "зосередженням духовного життя народу"

Таким чином, національне виховання - це передусім виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, в основі якого - його традиції, звичаї, обряди, ритуали, свята.

Свято - це джерело буття людини, виразник важливих і цікавих сторін її життя. Цей визнаний феномен культури заслуговують на увагу в шкільній практиці передусім тому, що покликаний організовувати вільний від навчання час. Свята викликають особливий психологічний на стрій, впливаючи на почуття. 

На національних засадах народу будуються трудові, морально-побутові та художньо-естетичні традиції кожного навчально-виховного закладу.

Основними осередками трудового виховання були і є сім'я, школа, позакласні та позашкільні навчальні заклади, вся громада.

Виховання любові і поваги до праці означає виховання свідомого ставлення до неї, особистісного і громадянського обов'язку перед Батьківщиною

Найширший поділ національних народних традицій можна визнати такий: родинні, регіональні, загальнолюдські, трудові, моральні, естетичні, культуротворчі, державотворчі, політичні, побутові, релігійні, місцеві, шкільнолюдські, національні, родинні (за приналежністю); ідеологічні, трудові, моральні, фізичні, естетичні, екологічні (за своєю спрямованістю); культуротворчі, релігійні, політичні, державотворчі, побутові (за метою і призначенням); сімейні, шкільні, місцеві, сільські, міські, регіональні, загальнонаціональні (за місцем виникнення і розвитку); віковічні, новаторські, відроджувальні, розвивальні (за часом появи і примноження); прогресивні, реакційні, шкідливі, корисні, віджилі (за значенням).

Національне виховання спрямовується на залучення громадян до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури.

Головними складовими національного виховання є громадянське й патріотичне виховання.

У педагогічній концепції «Патріотичне виховання учнів» зазначається,що одним із покликань української національної системи освіти та виховання є завдання пробуджувати і виховувати в кожної дитини патріотичні якості, цінності:

-любов до батька і матері, родичів, своїх предків, рідної природи, землі;

-любов до рідної мови, культури, народу, пошану до його історичного минулого, національних традицій, звичаїв;

-глибоке усвідомлення своєї національної приналежності, відчуття єдності з представниками своєї нації;

-турботу про добре ім’я - своє і своїх друзів та краян, збереження своєї людської і національної гідності, честі;

-активну діяльність з метою розвитку рідної культури, мистецтва, науки, демократії, державотворчих процесів;

-боротьбу за підвищення духовності і добробуту всіх українців, представників національних меншин України;

-синівську любов до України – Батьківщини,готовність захищати від ворогів рідну землю, здатність на подвижництво, героїчні справи в ім’я свободи і незалежності України;

-готовність боротися з неправдою, злом, потворністю в будь-яких формах, спростовувати антиукраїнські, антинаукові версії, ідеї, шкідливі і ворожі для нашого народу, Батьківщини.

У «Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності» висвітлюються завдання громадянського виховання. Одним з них є: «формувати в молодого покоління почуття патріотизму, відданість Батьківщині й водночас відчуття належності до світової спільноти»

Провідна роль у формуванні особистості належить сім’ї, яка відповідає за соціальне відтворення населення, за його національний, моральний, духовний розвиток, за створення певного способу життя. Великий внесок у розробку проблем родинного виховання зробив видатний український учений М.Стельмахович . У своїх працях він постійно звертався до ідей народної педагогіки, її заповідей та ідеалів. «Національне родинне виховання, - підкреслював учений, - базоване на українознавстві, сприяє піднесенню національної самосвідомості учня, формуванню сукупності уявлень про власну націю, її самобутність, історичний шлях, місце серед інших етносів».

Виховна місія сім’ї є особливою, тому що саме в ній формується характер дитини, її ставлення до навколишнього світу, до людей, до життя, до української мови,до звичаїв і традицій, до Батьківщини. Тільки в сім’ї, за умови усвідомлення всього свого родоводу можливе національно-патріотичне виховання, саме в ній дитина проходить шлях від роду до народу і до нації.

Основою національно-патріотичного виховання в сім’ї має стати формування національної психології, національно-патріотичного характеру та народної моралі. Національна родинна психологія йде від «діда – прадіда, батька-матері, родини, рідної оселі й материнської мови, землі-годувальниці, від ясного неба і світлого сонця, матінки-природи.

Сучасна українська родина має бути справжнім осередком формування основ патріотичного виховання у дітей та молоді. З цією метою необхідно широко запроваджувати святкування родинами дат народного календаря, оскільки народний календар зберігає багатовікову історію України, її невичерпні традиції, які зберегли та віддзеркалили в собі те, що характерне для українського народу, - взаємозв’язок працьовитості та духовності.

Складовою частиною народного календаря є родинний календар, який включає важливі дати, віхи життя сім’ї, ювілеї та інші знаменні події родини, кожного її члена.

Традиції й обряди народного та родинного календаря зміцнюють сім’ю, виховують найглибші людські почуття, учать любити й поважати матір та батька, рідну оселю, рідний край, Батьківщину.

Історичний досвід свідчить, що сама родина не може виховати особистість. Це можна зробити лише у тісному зв’язку з школою. П.Кононенко, Т.Усатенко зазначають, що «родина виховує члена держави, нації, школа – розвиває його».

Отже, школа повинна допомогти учневі стати особистістю. Для цього вона повинна знайти шляхи свого становлення як національного, державного закладу, який буде виховувати патріота, громадянина української держави з активною життєвою позицією, люблячого свій народ і Батьківщину.

Важливим традиційним засобом національно патріотичного виховання є вивчення символіки нашого народу.

Реалізація народознавчого принципу виступає важливою ланкою системи роботи щодо всебічного розвитку молодших школярів.

У школі закладається основа національної свідомості учнів, любов до рідної землі, своєї «малої батьківщини», виховується патріотична гордість за минуле і сучасне України, любов до рідної мови, формується духовно розвинена, творча, працелюбна особистість.

Формування здорового способу життя молодших підлітків

        Головна цінність суспільства – життя й здоров’я людини.

       Поняття “здоров’я” має безліч визначень. Але самим популярним і, мабуть, найбільш сконцентрованим варто визнати визначення дане Всесвітньою організацією охорони здоров’я: “Здоров’я – це стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не просто відсутність хвороб або фізичних вад”. Дане визначення для українського громадянина, що живе багато років в умовах економічної нестабільності і соціальної напруги, просто не залишає ніяких надій щодо власного здоров’я.

Діти – майбутнє кожної держави, перспективи її економічного, соціального та духовного розвитку.

Школа – це життєвий простір дитини, в якому вона знаходиться близько 70% свого часу, тому крім виховання та навчання перед усіма учасниками навчально-виховного процесу стоїть задача відтворити у школі умови, які гарантують формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів.

       Школа повинна стати “школою здорового стилю життя”, де будь-яка діяльність учнів (навчальна, спортивна, дозвільна, а також прийом їжі і рухова активність та ін.) буде відповідати вікового-статевим фізіологічним нормативам і здійснюватися в припустимих санітарно-гігієнічних умовах.

    Навчально-виховний процес повинний будуватися на основі Законів України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”,  Національної доктрини розвитку освіти в Україні, які передбачають, що виховання свідомого ставлення дітей до власного здоров’я та здоров’я інших людей, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров’я учнів – одне із головних завдань освіти.

   У полі зору повинні знаходитися також питання керування діяльністю учнівського і педагогічного колективів із проблем здорового способу життя, відомості по методології і методиці дослідницької та дослідно-експериментальної роботи, основи медичних знань по розділах шкільної і соціальної гігієни, профілактиці соматичних і психічних захворювань, медичної реабілітації, першої допомоги при нещасливих випадках, віковій фізіології і віковій, диференціальній і соціальній психології, а також вікової порівняльної, соціальної, лікувальної педагогіки, етнопедагогіки, педагогічної етики, соціології суспільної думки.

   Успішне досягнення мети можливе тільки при методичній, комплексній і узгодженій роботі батьків, педагогів, лікарів.

     

Раціональна організація праці та відпочинку школярів

Режим дня може стати гарною моделлю для формування у школярів здорового стилю життя, але цей зміст повинен враховувати фізіологічні потреби підростаючого організму, відповідати біологічним і соціальним ритмам життєдіяльності людини. Стосовно дітей шкільного віку режим дня це, насамперед, вікова категорія, тому що саме це передбачає не тільки зміст необхідних для підростаючого організму фізіологічних потреб, але і їхнє кількісне вираження, що змінюється в міру дорослішання дитини.

Пріоритетними для збереження здоров’я зростаючого організму необхідно вважати кількість і якість сну, харчування і рухової активності. Задоволенню зазначених біологічний потреб з урахуванням віку і слід приділяти головну увагу в режимі дня школярів.

         а) побудова режиму:

- у розпорядок дня повинні бути включені усі види діяльності школяра (від підйому до сну, включаючи і час шкільних занять);

- виконання цих видів діяльності повинне бути розподілено за часом;

- кожний з видів діяльності повинний регулярно виконуватися;

- режим у родині необхідно контролювати за допомогою методики програмного опитування;

- для молодших школярів побудова режиму необхідна на поступовому нарощуванні обсягу навчального навантаження; уроки повинні поступово збільшуватися по кількості і по своїй тривалості;

            б) організація раціонального харчування:

- необхідно домагатися 100% охоплення школярів гарячим харчуванням;

- необхідно приділяти увагу вітамінізації шкільного харчування;

- дотримання часу прийомів їжі й інтервалів між ними;

- кратність прийомів їжі;

- фізіологічно обґрунтований кількісний і якісний розподіл їжі на окремі прийоми;

в) створення умов для реалізації потреби дитячого організму в русі:

- проведення фізкульхвилинок на уроках;

- проведення спортивної чи динамічної години в середині дня;

- рухливі ігри на перервах;

- зміст уроків фізичної культури повинний включати комплекс різноманітних по якості навантажень: загальнорозвиваючі вправи, навчання основним рухам, рухливу гру;

- необхідна грамотна організація заключної частини уроків фізкультури, щоб розпаленілі, рухливо розгальмовані фізкультурою діти не ставали фактично непрацездатними на наступних уроках;

- контролювати відвідування уроків фізкультури учнями;

- виявляти школярів, що часто пропускає такі уроки, а також приділяти увагу причинам такого невідвідування, проводити з цими дітьми роз’яснювальну роботу про роль рухової активності в житті кожної людини;

          г) організація вільного часу школярів:

- сприяти тому, щоб години дозвілля були використані для саморозвитку схильностей і інтересів учнів, для формування індивідуальної особистості дитини чи просто для відпочинку, читання книг;

- організація батьківської освіти з проблем виховання здорової дитини в сім’ї;

- створення умов для організації різноманітної дозвільної діяльності школярів;

- організація ігор для учнів (у міру дорослішання школярів міняється тільки характер ігор, а потреба в них залишається);

- організація туристичних походів, поїздок.

Необхідно об’єднати зусилля лікарів, педагогів та батьків у справі виховання у школярів звички будувати своє життя відповідно до раціонального для їхнього віку режиму. Дотримання раціонального режиму дня формує стиль життя, у якому пріоритети здоров’я стають неодмінними компонентами його змісту.

Виховання у школярів свідомого відношення до охорони свого здоров’я

- пропаганда здорового способу життя (залучення батьківської громадськості, всіх учасників навчально-виховного процесу);

- проведення лекцій, семінарів, занять, що сприяють формуванню понять про здоровий спосіб життя, придбанню навичок, за участю представників різних організацій;

- проведення конкурсів, олімпіад на тему про здоровий спосіб життя, для становлення мотивації до такого;

- проведення учнівських акцій, спрямованих на пропаганду здорового способу життя молоді, профілактику куріння, алкоголізму, наркоманії, СНІДу.

Збереження морального, фізичного та психічного здоров’я учнів

а) впровадження виховання таких напрямків:

-      превентивне;

-      екологічне;

-      естетичне;

-      духовне удосконалення;

б) психологічна підтримка:

- організація та проведення моніторингу соціальних проблем школярів;

- досліджувати наявність позитивного соціально-психологічного мікроклімату в школі та класах;

- виявлення дітей, що входять у “групу ризику” щодо проявів негативних тенденцій у їх розвитку;

- проведення просвітницької роботи щодо здорового способу життя та його пропаганда;

в) напрямки  роботи медичних працівників:

- провести поглиблений аналіз захворюваності учнів в  закладі;

- проводити поглиблені медичні огляди дітей та підлітків усіма фахівцями у повному обсязі;

- забезпечити паспортизацію стану здоров’я кожного учня та його індивідуальний щоденник здоров’я;

- забезпечити взаємодію медичних працівників учбово-виховних закладів та лікарів поліклінічних відділень по оздоровленню диспансерних дітей;

- посилити контроль за санітарно-гігієнічними умовами виховання та навчання дітей.